Ответы на вопросы по учёбе: Державний іспит з кримінального права (шпора)

Державний іспит з кримінального права (шпора)

Державний іспит з кримінального права

1.Поняття, завдання і система кримінального права. Суміжні галузі права. Кримінальне право як галузь права – це система (сукупність) юр. норм

(законів), прийнятих ВРУ, що встановлюють які суспільно небезпечні діяння є злочином, і які покарання підлягають до застосування осіб, що їх вчинили.Ознаки кримінального права:• загальнообов’язкова нормативність;• формальна визначеність;• власні предмет (злочин) та метод правового регулювання (покарання);• державне забезпечення покарання.Всі норми кримінального права поділяються на дві частини – Загальну і Особливу.В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Система Загальної частини КК складається із таких розділів: І. Загальні положення.

II. Закон про кримінальну відповідальність.

III. Злочин, його види та стадії.IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину).V. Вина та її форми.VI. Співучасть у злочині.VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів.VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння.IX. Звільнення від кримінальної відповідальності.X. Покарання та його види.XI. Призначення покарання. XII. Звільнення від покарання та його відбування.XIII. Судимість.XIV Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.XV Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.Особлива частина кримінального права містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК. Завдання кримінального права полягає в охороні найважливіших суспільних відносин від крайніх форм їх порушення Відрізняючись від ряду інших галузей права за основною, притаманною йому функцією, а також за характером врегульованих ним відносин, кримінальне право має тісний зв’язок із суміжними галузями права. Найтіснішим цей зв’язок є конституційним, адміністративним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим, міжнародним правом.

2.Поняття кримінальної відповідальності та її підстави. Форми реалізації кримінальної відповідальності. .

Кримінальна відповідальність – передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами держави.Відповідно до ч.1 ст.2 КК підставою КВ є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.Таким чином, єдиною підставою КВ є склад злочину. В межах єдиної підстави КВ можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона – це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична – це передбаченність такого діяння в КК.Ч.3 ст.2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до КВ за той самий злочин більше одного разу. Форми реалізації КВ:1. Засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання.2. Засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється 3. Відбування призначеного винному судом покарання.Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.

3. Поняття закону про кримінальну відповідальність. Його ознаки, структура та значення.

Закон про кримінальну відповідальність в найбільш широкому розумінні – це система національних законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права.
Закон про кримінальну відповідальність у вузькому розумінні – це законодавчий акт Верховної Ради України, який містить одну, кілька або систему взаємопов'язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм.Основні ознаки закону про кримінальну відповідальність: загальнообов’язковість, формальна визначеність, прийняття його тільки парламентом України й тільки цей закон визначає злочинність і караність діяння. Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, у свою чергу, складається із розділів, а розділи - із статей.Значення закону про кримінальну відповідальність як системи законодавчих актів кримінально-правового характеру визначається кількома аспектами.1. Закон про кримінальну відповідальність є одним із важливих засобів охорони життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини як найвищої соціальної цінності, державного ладу України, її політичної та економічної систем, власності й усього правопорядку від злочинних посягань і засобом боротьби з ними.2.Лише закон про кримінальну відповідальність містить кримінально-правові норми, які визначають загальні положення кримінального права, злочинність та караність діянь, види цих діянь та покарань за їх вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.3.Закон про кримінальну відповідальність є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

4. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Види тлумачення.

Тлумачення закону про КВ

Тлумачення закону полягає у з’ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування.

Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.Легальним (офіційним) є тлумачення, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом. Судове тлумачення – це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи. б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК.Наукове (доктринальне) тлумачення – це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках.Прийоми (засоби) тлумачення законів про КВ є граматичне, систематичне та історичне.

5. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі.

Чинність закону про КВ у часі

Ст.4 КК “Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі”:

1. Закон про КВ набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.2. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

6. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.

Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

7.Зміст територіального принципу чинності закону про кримінальну відповідальність.Поняття території України та місця вчинення злочину.

Територіальний принцип (ч. 1 ст. 6) регламентує чинність кримінального закону на території України. Винятком із територіального принципу є принцип дипломатичного імунітету (ч. 4 ст. 6). Він передбачає, що кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, які мають дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні злочинів. Тому до відповідальності за ці злочини вони притягаються в державі, яка є акредитуючою. Поняттям "територія України" охоплюються: 1) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра, землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які перебувають під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3) невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які перебувають під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та перебувають поза її межами у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які перебувають у територіальних водах чи портах України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону прикордонні війська України мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Злочин, відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 6 КК, (у формі готування, замаху, виконання, підмовництва, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках: 1) коли він розпочатий і закінчений на території України; 2) коли він розпочатий за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України (наприклад, якщо особа за межами України придбала обладнання для виготовлення підроблених білетів Національного банку України, а надрукувала їх на території України, то місцем вчинення цього злочину треба вважати територію України); 3) коли суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а за кінчені або злочинний наслідок настав на території України. Місце вчинення злочину - це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки.

8. Зміст принципу громадянства.

Принципом громадянства охоплюються випадки, коли громадяни України або особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, вчинили злочин за її межами. Звичайно, їх, у разі встановлення факту вчинення злочину, вправі притягти до відповідальності держава, на території якої злочин вчинено. Але, якщо вказані особи вже знаходяться на території України і не понесли раніше відповідальності за вчинений злочин, вони, згідно з ч. 1 ст. 10 КК не можуть бути видані іншій державі.

У таких випадках згідно з ч. 1 ст. 7 КК вказані особи підлягають кримінальній відповідальності за КК України.

Громадянин України - це особа, яка набула громадянства України у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Вичерпний перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України «Про громадянство України». Крім того, згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила щодо визнання певних осіб громадянами України, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України .

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами .

Якщо громадяни України або особи без громадянства, що на законних підставах постійно проживають в Україні, за вчинені діяння, які КК визнаються злочином, вже зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть за ті ж самі діяння бути притягнені до кримінальної відповідальності в Україні [13]. Це положення відповідає міжнародному принципу «ніхто не може бути покараний двічі за той же самий злочин». Воно зафіксовано в більш широкому плані в ч. 1 ст. 61 Конституції: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

9.Зміст космополітичного (універсального) та реального принципів чинності закону про кримінальну відповідальність.

Універсальний принцип ще називають космополітичним, тобто міжнародним. За цим принципом іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК) [13].

Іноземцем визнається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (чи підданим) іншої держави або держав. Іноземцем треба визнавати і колишнього громадянина України, громадянство якого було припинено внаслідок виходу з громадянства України, втрати громадянства України або за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні.

Згідно з універсальним принципом зазначені особи, які вчинили злочини, передбачені КК України, за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України лише у тих випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами, під якими розуміється те, що вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру

Відповідно до міжнародних договорів України іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, котрі вчинили вказані злочини, не користуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані Україні

Зазвичай такі особи видаються іноземній державі для вирішення питання про їх відповідальність за місцем вчинення злочину на підставі ч. 3 ст. 10 КК.

Але у тих випадках, коли Україна є учасницею певних конвенцій або багатосторонніх договорів про боротьбу з певними видами злочинів, які дають право кожній державі-учасниці притягати до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили саме ці злочини, наша держава вправі сама вирішувати питання про відповідальність цих осіб, якщо вони опинилися на її території. Це так звані міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, щодо яких передбачена універсальна юрисдикція.

Цей принцип відображає спільність інтересів декількох держав у боротьбі із злочинами, відповідальність за які випливає з міжнародно-правових актів. Виходячи із змісту цього принципу, за відсутності таких угод або договорів, а також за їх наявності, але відсутності їх ратифікації, іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за КК України

10.Поняття злочину та його визначення (формальне,матеріальне, формально-матеріальне).

Злочин – це передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, що посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та конституційний устрій України. Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається великого значення. В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення — соціальній чи правовій характеристиці злочину, — можна виокремити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

Формальне визначення — відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінально каране (злочинним є те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом). Формальними, як є доктринальні визначення поняття злочину у зарубіжній теорії права/

Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин — суспільно небезпечне діяння).Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин —- суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).

11.Ознаки злочину. Відмінність злочину від інших правопорушень та від правомірної поведінки.

Ознаки злочину:

– суспільна небезпека. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об’єктам, що охороняються кримінальним законом;

– протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під проти-правністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми.

– винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в Діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

– караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Злочин, як вид правопорушення, слід відрізняти не лише від малозначних діянь, а й від інших правопорушень, а як прояв суспільно небезпечної поведінки особи - слід відрізняти від інших видів людської поведінки.

Під правопорушенням розуміється антисоціальне протиправне і, як правило, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридичну відповідальність. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Із цих конституційних положень однозначно випливає, що злочини, адміністративні, дисциплінарні правопорушення і цивільно-правові делікти є різними видами правопорушень. У теорії права виділяються й інші види правопорушень - господарсько-правові, фінансові, конституційні, трудові, корупційні, податкові, екологічні, земельні, сімейні правопорушення, порушення міжнародного права тощо.

Правильне вирішення питання про розмежування злочинів та інших правопорушень має важливе значення для дотримання як загальних, так і галузевих принципів кримінального права.

Критеріями відмежування злочинів від інших правопорушень є: 1) суспільна небезпека; 2) суб'єкт правопорушення; 3) винність; 4) кримінальна протиправність; 5) кримінальна караність.

Суспільна небезпека, як один із названих критеріїв, є характерною не тільки для злочинів, а й для інших правопорушень. Цей висновок випливає, зокрема, із ч. 2 ст. 1 КК, де зазначено, що «Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами».

Розрізняють характер і ступінь суспільної небезпеки. Характер - якісна ознака суспільної небезпеки - залежить від важливості об'єкта кримінально-правової охорони. Так, життя та здоров'я особи, її воля, статева свобода і статева недоторканність, мир, безпека людства, міжнародний правопорядок як найбільш важливі цінності захищаються кримінальним законом. Наявність факту посягання на них не викликає необхідності порушувати питання про відмежування такого злочину від інших правопорушень, оскільки таких законодавство не передбачає.

12. Значення ч.2 ст. 11 КК для поняття злочину.

Частина 2 ст. 11 КК вказує: "Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі".
Згідно з цим визначенням, першою обов'язковою умовою застосування ч. 2 ст. 11 є наявність у вчиненому діянні формально ознак діяння, передбаченого КК, тобто всіх тих юридичних об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК характеризують певний злочин. Тим самим у вчиненому діянні знаходить своє відображення кримінальна протиправність як формальна ознака злочину, передбаченого законом. Якщо хоча б одна ознака, передбачена в статті Особливої частини, відсутня у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 не може бути застосована. Так, якщо при зловживанні владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364) відсутня істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, і воно не було спрямоване на заподіяння такої шкоди, то таке зловживання службовим становищем не підпадає під ч. 2 ст. 11: у ньому немає однієї з обов'язкових ознак цього складу злочину. Таке діяння за своєю юридичною природою і характером протиправності не належить до злочинів, а є службовим проступком.
Однак вчинене діяння відповідно до ч. 2 ст. 11 КК лише формально містить в собі ознаки діяння, передбаченого в КК, тобто внаслідок всіх конкретних обставин воно не відповідає матеріальній ознаці злочину- його суспільній небезпечності. Відбувається розбіжність між законодавчою оцінкою типової суспільної небезпечності певного виду злочинної поведінки і небезпечністю конкретного випадку такої поведінки. Діяння, передбачене ч. 2 ст. 11, не містить тієї суспільної небезпеки, яка є типовою для злочину, а тому визнається малозначним: не заподіює шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам або заподіює їм явно, очевидно незначну шкоду. У цьому і виражається друга обов'язкова умова застосування ч. 2 ст. 11 - малозначність діяння.

Третьою правовою умовою застосування цієї норми слід вважати суб'єктивну характеристику малозначного діяння, яке суб'єктивно не повинно бути спрямоване на заподіяння значної, істотної шкоди.
Тільки сукупність цих умов - формальної протиправності і малозначності - дає можливість визнати діяння малозначним, тобто таким, що не є злочином. Так, правильно було визнано малозначним придбання і збереження особою трьох бойових патронів до пістолета Макарова, хоча ст. 263 формально передбачає відповідальність за такий злочин, як незаконне зберігання, придбання боєприпасів до вогнепальної зброї.
Значення ч. 2 ст. 11 для поняття злочину полягає в тому, що вона конкретизує таку ознаку поняття злочину, як його суспільна небезпечність, тим самим підкреслюючи його матеріальну сутність.

1З. Класифікація злочинів та її значення.

Класифікація злочинів та їх правове значення.

Класифікація злочинів передбачає поділ їх на групи (категорії) залежно від того чи іншого критерію.

Ст. 12 КК (класифікація злочинів) таким критерієм катетеризації злочинів називає ступінь їх тяжкості. Роль формального класифікатора за цим критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК, а точніше - розмір покарання у виді позбавлення волі.

Залежно від ступеня тяжкості закон поділяє злочини на чотири категорії:

\) злочини невеликої тяжкості. За ці злочини передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості. За них передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

3) тяжкі злочини. Санкція відповідних статей передбачає за і злочини покарання у виді позбавлення волі на строк не більше

десяти років;

4) особливо тяжкі злочини, до яких належать суспільно небезпечні діяння, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі

14. Кваліфікація злочинів. Процес кваліфікації злочинів.

Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму (и) кримінального закону, яка (і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності. Кваліфікація злочину – це певний розумовий процес, що виражається в послідовному встановленні точної відповідності усіх ознак конкретного суспільно небезпечного діяння ознакам складу злочину, закріпленого КК. Кваліфікація злочинів складається з таких дій: 1) вибір норми, яка передбачає відповідальність за скоєне. При цьому робиться попередній висновок про те, що посягання є саме злочином, а не адміністративним проступком, цивільним деліктом, дисциплінарним проступком чи іншим правопорушенням.

Також висувається припущення про те, яку з кримінально-правових норм може бути застосовано у даному разі, водночас констатують, що скоєне не підпадає під ознаки інших кримінально-правових норм; 2) встановлення відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками складу злочину, передбаченими у кримінальному законі. Для цього з усієї інформації про злочин виділяють, по-перше, інформацію, зібрану законним процесуальним шляхом, а, по-друге, ту, що характеризує ознаки юридично значущі, з якими закон пов'язує наявність певного злочину - фактична підстава кваліфікації. Після цього, з кримінально-правової норми, яка обрана для юридичної оцінки вчиненого, виділяють ознаки, що характеризують вчинене посягання, і за наявності кількох альтернативних ознак обирають ті, які характерні для посягання, що підлягає кваліфікації - нормативна підстава кваліфікації. У цьому процесі використовується конструкція складу злочину; 3) процесуальне закріплення висновку про наявність або відсутність відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками складу злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою - закріплення результатів кваліфікації.

Закріплення (фіксування) результатів кваліфікації в процесуальних документах включає щонайменше три дії: виклад фактичних обставин справи; складання формули кваліфікації; виклад формулювання обвинувачення. Виклад фактичних обставин справи полягає у формулюванні фактичного складу діяння. З усіх встановлених у справі фактичних даних обираються ті, які мають значення, враховуються при її вирішенні й виступають фактичною підставою застосування правової норми. Формула кваліфікації - це вказівка на кримінально-правові норми Особливої, а в певних випадках - і Загальної частини кримінального закону КК використання скорочених, умовних позначень. Вона становить собою сукупність цифрових та буквених позначень, які вказують на статті (а також їх частини і пункти) Загальної та Особливої частин КК, за якими кваліфікується діяння.

15. Поняття, ознаки та види складу злочину.

Склад злочину – сукупність встановлених у КЗ юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно-небезпечне діяння як злочин. .Об'єкт злочину – це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.Об'єктивна сторона – зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Суб'єкт злочину – це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст.18 суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов’язкового (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи.

Види складів злочину.

1 За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1.простий склад злочину – він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин;2.склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію;3.склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, 4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами

2. За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами

3. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь. Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху.

16.Поняття об'єкту злочину, його місце у структурі складу злочину та значення. Види (класифікація) об'єктів злочину. Об’єкт злочину – це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.Об'єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність, У широкому розумінні об’єкт злочину – це елемент складу злочину, що утворений суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину і потерпілого від злочину (факультативні ознаки).

Об’єкт злочину слід відрізняти від об’єкта кримінально-правової охорони.

Об’єктом кримінально-правової охорони є будь-які суспільні відносини, що забезпечуються кримінально-правовою охороною. Про об’єкти кримінально-правової охорони, зокрема, йдеться у ст. 1 КК: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир та безпека людства.

До структури об’єкта злочину належать такі ознаки:

1. Суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака).

2. Предмет злочину (факультативна ознака).

3. Потерпілий від злочину (факультативна ознака).

Класифікація об’єктів злочину, її критерії і значення.:У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній).

У теорії кримінального права існує класифікація безпосередніх об'єктів злочинів «по горизонталі». Безпосередній об’єкт злочину буває основним і додатковим, в свою чергу, безпосередній додатковий поділяється на два види – додатковий обов’язковим і додатковий факультативний.

17. Поняття, ознаки і значення об'єктивної сторони злочину.

. Поняття, значення та ознаки об’єктивної сторони злочину.

Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причино вий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.Ознаками об'єктивної сторони злочину виступають:суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце час, спосіб, знаряддя, засоби, а також обстановка вчинення злочину. Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину.

18.Суспільне небезпечне діяння як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину. Ознаки суспільне небезпечного діяння. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність)

1. Термін «діяння» вживається в КК, теорії і судовій практиці в подвійному значенні:

а) у статті 11 за допомогою цього терміна визначається поняття злочину, що, таким чином, охоплює всі ознаки, властиві злочину, тобто вживається як синонім терміна «злочин»;

б) термін «діяння» застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об'єктивної сторони, тобто дії або бездіяльності. При аналізі цієї ознаки складу злочину має йтися саме про друге значення терміна «діяння».

Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак: діяння повинне бути суспільно небезпечним і протиправним, конкретним свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Дія — це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта.

Бездіяльність — це вольова пасивна поведінка особи, що полягає у не вчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла виконати в даних конкретних умовах.

Бездіяльність повинна бути суспільно небезпечною і протиправною, свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є 1) наявність у неї обов'язку діяти певним чином і 2) наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб.

19.Непереборна сила, непереборний примус, психічний примус. Поняття та значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільне небезпечну дію або бездіяльність.

. Непереборна сила, непереборний фізичний примус, психічний примус та їх значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію або бездіяльність.

Але трапляються ситуації, коли у вчинених особою дії або бездіяльності її воля не виявляється, а тому психофізична єдність діяння відсутня. У таких випадках через наявність певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому відсутній прояв волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутнє і саме діяння (дія чи бездіяльність) як ознака об'єктивної сторони злочину. До таких обставин належать:

1) непереборна сила;

2) непереборний фізичний примус (насильство);

3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.

Непереборна сила — це надзвичайна і нездоланна в даних умовах обставина, під якою розуміється дія сил природи, механізмів, людей, звірів та інших факторів, через які особа реально позбавлена можливості виконати покладений на неї обов’язок.

. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, і за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може.

Під непереборним фізичним примусом розуміють такий протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство — застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень тощо), що цілком паралізує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості вибрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода іншій особі або не вчинила тих дій, які вона повинна була зробити в даній ситуації. Якщо фізичний примус був непереборним, то у вчиненому діянні особи немає прояву його волі. У разі непереборного фізичного примусу у особи немає дії чи бездіяльності в кримінально-правовому значенні, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 40).

Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключало можливості особи керувати своїми діями, то в цьому випадку питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40). Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ст. 66).

Психічний примус — це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчинити тих або інших дій, які у даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі психічного примусу має місце погроза або залякування особи, яка піддалася примусу, для того, щоб примусити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто примушує. Безумовно, воля особи, яка піддалася примусу, до деякої міри обмежена, внаслідок чого вона відчуває ускладнення у виборі того чи іншого варіанта поведінки. Однак таке обмеження не має абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підтримується фізичним насильством. У даному разі воля особи, щодо якої застосовується психічний примус, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той або інший варіант поведінки на свій розсуд. Ось чому суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності, але розглядається як вчинене при пом'якшуючих обставинах при застосуванні покарання (п. 6 ст. 66).

20. Суспільне небезпечні наслідки: поняття, види, кримінально-правове значення.

Поняття суспільно небезпечних наслідків.

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкту, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди.

Суспільно небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди.

Наслідки злочину різноманітні і можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру.

21.Причинний зв'язок між суспільне небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю) і суспільне небезпечними наслідками. Види причинного зв'язку у кримінальному праві.

Причиновий зв’язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком – це обов’язкова ознака об’єктивної сторони в злочинах з матеріальним складом. Якщо у цих злочинах відсутній причинний зв’язок, кримінальна відповідальність за настання суспільно небезпечного наслідку виключається.

Під причинним зв'язком у кримінальному праві слід розуміти об'єктивно існуючий зв'язок між діянням— дією або бездіяльністю (причиною) — і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку.

У теорії кримінального права запропоновані наступні види необхідних причинних зв'язків, що мають кримінально-правове значення і зустрічаються найчастіше:

а) причинний зв'язок при так званому безпосередньому заподіянні. Такий зв'язок іноді називають безпосереднім або прямим причинним зв'язком (наприклад, постріл з пістолета, яким спричинена смерть);

б) опосередкований необхідний причинний зв'язок, коли суб'єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, наприклад, неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності (тих, котрі виступають як «засіб» здійснення злочину), чи поводження тварин, наприклад, спеціально вимуштруваних собак тощо;

в) необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії співучасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв'язку зі злочином, вчиненим виконавцем;

г) необхідний причинний зв'язок за наявності особливих умов на боці потерпілого

22. Факультативні ознаки об'єктивної сторони злочину та їх значення.

До факультативних ознак об'єктивної сторони належать: спосіб, місце, час, знаряддя, засоби й обстановка вчинення злочину. Факультативні ознаки складають умови скоєння злочину.

Названі ознаки називаються факультативними, тому що вони законом можуть передбачатися як ознака об'єктивної сторони складу злочину (зазначатися в диспозиціях статей Особливої частини КК), а можуть і не передбачатися в кримінально-правових нормах. Якщо такі ознаки передбачені в законі, вони є для цих злочинів обов'язковими.

23. Поняття суб'єкту злочину, його ознаки та види.

суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якою може наставати кримінальна відповідальність. Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа 1) фізична, 2) осудна, 3) яка досягла певного віку. Суб'єкти злочинів поділяються на загальні та спеціальні.Суб’єкт злочину – це один із елементів будь-якого складу злочину. .Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність. спеціальним суб'єктом злочину є "фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа".

24. Спеціальний суб'єкт злочину. 4.2 ст. 18 КК стосовно ознак спеціального суб'єкту злочину.

спеціальний суб'єкт - це особа, що крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, котра досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, постаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін.

25. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, дов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 357, 389, 411, 455), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина 3 статей 354, 355, 359, 387. 409), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина 2 статей 354, 355, 359, 387. 409), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 263), терористичний акт (стаття 264), захоплення заручників (статті 148 і 358), зґвалтування (стаття 153), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 154), крадіжку (статті 188, частини 1 статей 268, 315), грабіж (статті 189. частина 2 статті 315), розбій (стаття 191, частина 3 статей 268, 315), вимагання (стаття 192, частина 1 статей 268, 315), умисне знищення або пошкодження майна (етапі 198, 356, 361, 388, 410), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 284), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 285), незаконне заволодіння транспортними засобами (стаття 296), хуліганство (частини 2-4 статті 303).

26. Поняття неосудності та її критерії. Наслідки визнання особи неосудною.

Поняття неосудності та її критерії.

Поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини.

Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного. Відповідно до наведеної законодавчої класифікацією неосудних кримінальний закон встановлює і певні правові наслідки диференційовано для кожної з категорій неосудних. Так, особливо небезпечні для суспільства несамовиті поміщаються впсихіатричні лікарні спеціалізованого типу з інтенсивним спостереженням. Приміщення несамовитого до лікарні такого типу може бути призначено судом тоді, коли він за своїм психічним станом здоров'я і характером вчиненого ним суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і для себе .Несамовиті, небезпечні для суспільства, поміщаються на примусове лікування в психіатричні лікарні спеціалізованого типу з постійним наглядом і загального типу .До неосудним, що не становить небезпеки для суспільства, примусові заходи медичного характеру не застосовуються. Проте суд має право своєю ухвалою направити таку особу на амбулаторне примусове спостереження і лікування у психіатра. Неосудність виключає провину та кримінальнувідповідальність особи, але вона не виключає суспільної небезпеки самого несамовитого і його діяння. Невинність несамовитого ні в якій мірі не означає громадської небезпечно несамовитого і його діяння, так як діянням несамовитого завдається істотна шкода охоронюваним КК суспільним відносинам (людям, власності тощо).

27. Поняття обмеженої осудності у кримінальному праві. Критерії обмеженої осудності. осудна особа, яка під час вчинення злочину в силу психічного розладу не могла повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності. У зазначеній нормі йдеться про так звану обмеженої (зменшеної) осудності.

Психічні відхилення впливають на поведінку особи. В одному випадку вони повністю позбавляють особу можливості усвідомлювати значення свого діяння або керувати ними, і тоді воно визнається неосудним, а в іншому - ця можливість звужується.

Обмежена осудність встановлюється на підставі юридичного, медичного і тимчасового критеріїв.

28. Поняття і значення суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризується такими юридичними ознаками – вина, мотив, мета вчинення злочину та емоційний стан особи.

Вина особи – це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст.

Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння.

29. Поняття вини у кримінальному праві, її значення та юридичні характеристики.

Вина та її види.

вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражену формі умислу або необережності. Серед них важливе значення має соціальна сутність. Вина - категорія соціальна. Ця властивість вини знаходить свій прояв у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння оцінюється негативно і засуджується правом.

Важливе значення в понятті вини., є її зміст, сутність, форма та ступінь.Зміст вини – це відображення у психіці (свідомості) особи фактичних ознак, які характеризують об’єкт і об’єктивну сторону. Сутність вини – це соціальна категорія – проявляється у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Форма вини – це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини – умисел (ст.24) і є обережність (ст.25).

30. Форми вини у кримінальному праві, їх значення.

Форма вини – це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма вини:

а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного;

б) визначає кваліфікацію злочину;

в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування;

г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (зокрема для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).

Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини – умисел (ст.24) і є необережність (ст.25). Умисел є двох видів: прямий і непрямий.Необережність є двох видів: злочинна недбалість і злочинна самовпевненість.

31.Умисел та його види. Інтелектуальні та вольові ознаки умислу. Відмежування прямого умислу від непрямого.

Умисел є двох видів: прямий і непрямий.Прямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст. 24 КК України). Уже з самого цього поняття можна виділити ознаки, що є притаманні прямому умислу. Як і щодо всіх інших видів вини, для прямого умислу їх прийнято поділяти на інтелектуальні та вольові. Інтелектуальними ознаками є усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачення його суспільно небезпечних наслідків. Вольовою ознакою є бажання настання суспільно небезпечних наслідків. Непрямим є умисел тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК України). Як і при прямому умислі, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності) та передбачає його суспільно небезпечні наслідки. Воля особи при цьому не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Злочинець ж просто байдуже ставиться до наслідків свого діяння, свідомо припускає їх настання, тобто погоджується з ними. Відмежування непрямого умислу від прямого слід проводити як по інтелектуальному, так і по вольовому моментах:

1) по характеру передбачення (інтелектуальний момент) – при непрямому умислі особа передбачає лише можливість настання наслідків свого діяння, а при прямому – як можливість, так і неминучість настання наслідків;

2) по вольовому моменту – при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому не бажає, але свідомо припускає їх настання.

32.Спеціальні (інші) види умислу у кримінальному праві.

Крім прямого і непрямого умислу, передбачених безпосередньо в КК, теорія та практика знає інші (спеціальні) види умислу, що впливають на кваліфікацію злочинів та індивідуалізацію покарання.

Залежно від часу виникнення розрізняють заздалегідь обміркований і раптово виниклий умисли.

При заздалегідь обміркованому умислі між виникненням умислу вчинити злочин і його реалізацію є певний, іноді досить тривалий проміжок часу. Даний вид умислу слід аналізувати в сукупності з іншими обставинами справи: характером і ступенем суспільної небезпеки злочину, що готується, способом вчинення, засобами і знаряддями вчинення злочину, заходами, що вживаються особою для наступного приховування злочину, і т.п. Тривалий період підготовки злочину може в одних випадках свідчити про більший ступінь його суспільної небезпеки, наприклад, при підготовці терористичного акту, створенні банди і т.д., а в іншому – про сумніви особи, що готує, наприклад, вбивство людини з мотиву ревнощів, а в іншій ситуації з почуття жалості до потерпілого і т.п. Тільки всебічна оцінка всіх обставин у справі дозволить суду правильно визначити значення такого умислу.

Заздалегідь обміркований умисел може бути як прямим, так і непрямим. Перший зустрічається частіше, тому що тривала підготовка звичайно свідчить про те, що особа не тільки поставила мету, але і бажає настання злочинного результату.

Раптово виниклий умисел є характерним для випадків, коли між виникненням і реалізацією умислу на вчинення злочину практично немає розриву в часі або розрив вкрай незначний. Даний вид умислу характерний для побутових злочинів, діянь, вчинених на ґрунті особистих неприязних відносин або в стані алкогольного сп’яніння і т.п.

Різновидом раптово виниклого умислу є афектований умисел. Він характеризується раптовістю виникнення, короткочасністю протікання. На відміну від інших видів даний умисел виникає як реакція на неправомірну поведінку потерпілого у відношенні винного. Раптово виникаюче сильне душевне хвилювання служить спонукальним мотивом до злочинної поведінки. Афектований умисел оцінюється законодавцем як обставина, що істотно впливає на зниження суспільної небезпеки злочину і, відповідно, пом'якшення покарання.

Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків у теорії кримінального права прийнято виділяти умисел конкретизований (визначений) і неконкретизований (невизначений).

Конкретизований – це вид умислу, при якому особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння і розмір заподіяної шкоди. Цей вид умислу підрозділяється в свою чергу на простий і альтернативний.

При простому конкретизованому умислі винний передбачає, що в результаті вчиненого їм діяння наступить один конкретний (певний) наслідок, наприклад, смерть жертви від сильного удару сокирою по голові.

При альтернативному конкретизованому умислі особа передбачає, що в результаті вчиненого їм діяння може наступити або цей, або інший певний наслідок. Кожен з них йому однаково бажаний.

Неконкретизований – це вид умислу, при якому особа взагалі передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, але не представляє, у чому вони конкретно виразяться. Свідомістю винного в цьому випадку охоплюється кілька наслідків від незначного до самого тяжкого, кожний з яких йому однаково бажаний. Даний вид умислу найчастіше зустрічається в злочинах проти життя і здоров’я та дає значний відсоток помилок при кваліфікації злочинів.

33. Необережність та її види. Інтелектуальні та вольові ознаки необережності. Відмежування злочинної недбалості від злочинної самовпевненості.

Необережність підрозділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ч. 1 ст. 25 КК).

Згідно ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна самовпевненість характеризується інтелектуальним і вольовим моментами.

Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості полягає в передбаченні можливості настання суспільно небезпечних наслідків (крім цього, у теорії кримінального права враховується той факт, що при самовпевненості особа усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння, але це усвідомлення нейтралізується розрахунком особи на конкретні обставини, що не допустять настання шкідливих наслідків).

Передбачення при самовпевненості носить абстрактний характер. Абстрактність передбачення означає, що особа, діючи певним чином, розуміє, що подібного роду діяльність інших осіб може спричинити настання суспільно небезпечного наслідку. Однак у його ситуації ці наслідки не наступлять, тому що їх вдасться уникнути. Наприклад, водій, перевищуючи швидкість, усвідомлює небезпеку порушення правил дорожнього руху і те, що від його дій можуть наступити суспільно небезпечні наслідки, але вважаючи себе професіоналом, розраховує на їх відвернення.

Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно (помилково) розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. Особа розраховує на певні обставини, які з його погляду не допустять, відвернуть настання можливих наслідків. Ці обставини різноманітні: вони можуть носити суб'єктивний характер (досвід людини, вміння користуватися предметами, наявність певної кваліфікації і т.п.), можуть бути обставинами об'єктивного характеру (розумне поводження потерпілого, що відповідає обстановці, безвідмовна робота механізмів і т.д.). Наприклад, водій розраховує, що зуміє вчасно загальмувати та запобігти наїзду на пішохода.

Вина особи полягає в тому, що його розрахунок виявляється легковажним (помилковим), поверхневим. Наприклад, водій неправильно оцінив ситуацію і збив пішохода, заподіявши йому тілесне ушкодження. З одного боку, особа неправильно оцінює обстановку, з іншого боку - переоцінює свої власні можливості, які, на його думку, повинні були запобігти суспільно небезпечним наслідкам.

Злочинну самовпевненість слід відмежовувати від непрямого умислу за наступними критеріями:

1) по характеру передбачення (по інтелектуальному моменту): при непрямому умислі передбачення завжди конкретне, а при самовпевненості – абстрактне.

2) по вольовому моменту: у непрямому умислі особа не бажає, хоча свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків, а при злочинній самовпевненості особа легковажно розраховує на їх відвернення.

Згідно ч. 3 ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Злочинна недбалість характеризується інтелектуальним і вольовим моментами.

Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в непередбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачати. Сутність недбалості полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, не приділяє їм належної уваги, порушуючи тим самим всілякі правила. Найчастіше це писані правила, встановлені в різних нормативних актах, хоча можливе порушення і побутових правил.

При недбалості відсутнє будь-яке передбачення наслідків, як конкретне, так і абстрактне, тому що особа діє без належної уважності, передбачливості, обережності. Причому, завжди мова йде про наслідки тільки можливі. Сама ж діяльність може носити корисний характер.

Вольовий момент недбалості полягає в тому, що особа не задіює свою волю, не акцентує своєї уваги на вчинюваному діянні, тобто відсутнє певне поводження особи, спрямоване на організацію дій, які дозволили б уникнути несприятливих наслідків.

Непередбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння визнається злочинним тільки у випадку наявності об'єктивного і суб'єктивного критеріїв злочинної недбалості. Під критеріями злочинної недбалості розуміють ту суму вимог, що можуть бути пред'явлені до даної особи, що діє в конкретній ситуації.

Об’єктивний критерій недбалості полягає в наявності обов’язку передбачити настання суспільно небезпечних наслідків. Обов’язок може слідувати із закону, службового або професійного статусу особи.

Суб’єктивний критерій недбалості полягає в персональній здатності особи в конкретній ситуації і з врахуванням його особистісних характеристик (досвіду, утворення, стану здоров’я) передбачати настання суспільно небезпечних наслідків. Воно включає вимоги передбачливості, які можуть пред’являтися саме до даної конкретної особи, виходячи з його особистісних особливостей, здатностей, професійних якостей і т.п.

34.„Випадок" як невинне заподіяння суспільне небезпечних наслідків. Відмінність випадку від злочинної недбалості.

Казус (випадок) – це невинне заподіяння шкоди суспільним відносинам, що виключають кримінальну відповідальність, при якому особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого нею діяння, і по обставинам справи не повинна або (і) не могла їх передбачати.

У кримінальному праві допускається можливість існування казусу в поведінці особи, що не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків, хоч повинна була їх передбачати, але не могла в силу різних обставин (розумової перевтоми, фізичних особливостей).

По характеру передбачення казус співпадає зі злочинною недбалістю. Особа не передбачає можливості настання наслідків.

Казус відрізняється від злочинної недбалості тим, що при казусі особа не повинна була і не могла передбачати наслідки, що наступили, а при злочинній недбалості – особа повинна була і могла передбачати настання суспільно небезпечних наслідків.

При казусі відсутня суб’єктивна сторона злочину – відсутня вина.

35. Змішана (подвійна, складна) форма вини, її значення для кваліфікації злочину.

У КК закріплені дві форми вини: умисел і необережність. В теорії кримінального права виділяється також змішана (подвійна, складна) форма.

Змішана (подвійна, складна) форма вини – це різне психічне ставлення винної особи до суспільно небезпечного діяння і його наслідків або ж різне психічне ставлення до двох суспільно небезпечних наслідків в одному складі злочину.

Наприклад, при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК), до порушення правил дорожнього руху відношення водія може бути або умисне, або необережне, а до наслідку у виді тілесних ушкоджень середньої тяжкості – тільки необережне. При вчиненні ж умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), до наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження винний ставиться умисно, а до наслідку у виді смерті – необережно.

36. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину.

Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Не всі склади містять у собі певні мотиви і цілі, наприклад, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК).

Мотивом злочину називаються внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при вчиненні злочину. Мотив – це рушійна сила злочину. Мотив визначається потребами людини, його інтересами, а при здійсненні злочину вони здобувають протиправний характер і визначаються як мотиви злочину.

Мотив властивий лише умисним злочинам. При вчиненні необережних злочинів має місце не мотив злочину, а мотивація поведінки. В умисних злочинах мотив пов’язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком. Мотиви злочину можуть бути розділені на дві групи:

– мотиви низинного (низинні мотиви) характеру;

– мотиви, позбавлені низинного характеру.

До низинних мотивів відносять користь, помсту, хуліганські мотиви, підступництво, хитрість і т.д.

До мотивів, позбавлених низинного змісту, варто віднести цікавість, викривлено зрозумілі інтереси служби, мотиви, пов’язані з припиненням злочинних посягань і т.д.

Крім вищезгаданої класифікації існують і інші, наприклад, поділ мотивів на раціональні та нераціональні, альтруїстичні і людиноненависницькі.

Мета злочину – це кінцевий (проміжний) результат, до якого прагне винний, вчиняючи злочин. Мета, щодо загального складу злочину, є факультативною ознакою суб’єктивної сторони. Вона має місце в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Цілі можуть бути найближчі та кінцеві (проміжні і перспективні).

Значення факультативних ознак суб'єктивної сторони полягає в наступному:

1) у деяких складах злочинів вони виступають як обов’язкові ознаки.

2) у деяких складах злочинів вони виступають як кваліфікуючі ознаки.

3) у деяких складах злочинів вони виступають як ознаки, які враховуються при призначенні покарання в якості пом’якшуючих або обтяжуючих.

37.Помилка та її кримінально-правове значення. Види помилки.

Під помилкою в КП розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння. Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб'єктом, розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.

Юридична помилка полягає внеправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику.Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про фактичні об'єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. При фактичній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, проте помиляється у його фактичних ознаках.

38. Фактична помилка у кримінальному праві. Види та кримінально-правове значення фактичної помилки. Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про фактичні об'єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. При фактичній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, проте помиляється у його фактичних ознаках.

Залежно від того, у змісті яких саме об'єктивних ознак помиляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помилка в об'єкті; б) помилка в характері діяння (дії або бездіяльності); в) помилка в розвитку причинового зв'язку; г) помилка відносно суспільно небезпечних наслідків.

У кримінально-правовій літературі помилка визначається по-різному: 1) як неправильне уявлення особи стосовно фактичних і юридичних ознак вчиненого діяння; 2) як неправильне, неправильне уявлення особи про фактичні й юридичні ознаки або властивості вчиненого діяння та його наслідків; 3) як неправильна оцінка особою своєї поведінки; 4) як неправильне уявлення особи стосовно об'єктивних і суб'єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, що характеризують це діяння як злочин; 5) як неправильне уявлення особи стосовно характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого діяння і його кримінальної протиправності; 6) як неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов'язкові ознаки у відповідному складі злочину.

39.Юридична помилка у кримінальному праві. Види та кримінально-правове значення юридичної помилки. Юридична помилка полягає внеправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику.

Виділяють такі види юридичної помилки: а) помилка в злочинності діяння; б) помилка у кваліфікації вчиненого; в) помилка у виді та мірі покарання.

40. Поняття і види стадій злочину.

Стадії вчинення злочину – певні етапи його здійснення, які істотно розрізняються між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння і моментом його припинення.. Стадії вчинення злочину можуть міститися у злочинах, вчинених з умислом.Види стадій вчинення злочину:

1.готування до злочину;2.замах на злочин;

3.закінчений злочин.

Закінченим злочином визнається діяння, яке мітить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК. З об’єктивної сторони готування до злочину може появлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який однак, не доводиться до кінця з причин, що не залежать від волі винного. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі ( ч.1 ст.15 КК).

41. Поняття та види закінченого злочину. Момент закінчення злочину.

Закінчений злочин – це злочин, у складі якого наявні всі ознаки, передбачені відповідною статтею Особливої частини кримінального закону. Момент закінчення злочину визначає сам законодавець у диспозиції закону, використовуючи відповідно конструкцію матеріального чи формального складу злочину. Моментом закінчення злочину з матеріальним складом є момент фактичного настання передбачених у диспозиції злочинних наслідків, моментом закінчення злочину з формальним складом – лише момент вчинення протизаконного діяння.

Тлумаченням іноді визначають момент спричинення злочинного наслідку.

42. Поняття готування до злочину, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Види готування до злочину. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу.

. Готування до злочину.

готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування характеризується об’єктивними та суб’єктивними ознаками.

Об’єктивні ознаки готування полягають в скоєнні (у більшості випадків) активних дій, що не становлять безпосередньої загрози для об’єкту злочину. Види підготовчих дій при готуванні закріплені в ч. 1 ст. 13 КК. Готуванням до злочину визнається: підшукування засобів чи знарядь вчинення злочину; пристосування засобів чи знарядь вчинення злочину; підшукування співучасників; змова на вчинення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Суб’єктивні ознаки готування до злочину: готування представляє умисну діяльність особи; готування можливе тільки в умисних злочинах.

Види готування до злочину (ч.1 ст.14):а) Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину – це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо;б) Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину – це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективними для відповідного застосування;в) Підшукування співучасників – це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або посібника;г) Змова на вчинення злочину – це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочину;ґ) Усунення перешкод – це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу;Від готування необхідно відрізняти виявлення умислу на вчинення злочину. При виявленні умислу відсутня вольова поведінка, а має місце у свідомості особи тільки бажання вчинити злочин. При готуванні навпаки вчиняється дія, яка має безпосередньо відношення до вчинення в майбутньому конкретного злочину. Виявлення умислу злочину не є самостійною стадією вчинення злочину. Виявлення умислу не тягне кримінальну відповідальність, однак зазначене явище слід відрізняти від злочинних дій, які мають певну схожість з виявленням бажання особою вчинити злочин, зокрема, ст.ст. 129, 195 КК.

43. Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки.

Замах на злочин - це діяння особи, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, не доведені до кінця з незалежних від цієї особи обставинам.

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об'єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця

В об'єктивну сторону замаху входять не доведені до логічного завершення дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину. З суб'єктивної сторони замах можливо лише з прямим умислом.

Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного.

44. Види замаху на злочин. Непридатний замах та його види.

Види замаху: закінчений, незакінчений і непридатний замах.Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15).Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15).Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об’єкті злочину та замах з непридатними засобами. Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об’єкті злочину та замах з непридатними засобами. Замаху при помилці в об’єкті злочину властиво те, що безпосередньому об’єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється чи навіть немає загрози спричинення шкоди (постріл у труп). Це відбувається у зв’язку з наявністю помилки в об’єкті злочину. За наявності помилки в об’єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу.При замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, яких вона використовує, можуть спричинити злочинний результат (підкладання в машину несправної вибухівки). Та ці засоби є непридатними й об’єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.

45. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин). У випадку вимушеного припинення попередньої злочинної діяльності конкретний злочин не доводиться до кінця із причин, що не залежать від волі винного, а тому кваліфікація вчиненого не може здійснюватися на підставі загальних правил. Це пов’язане з тим, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого чинним КК.

У незакінченому злочині відсутні окремі ознаки складу, тому кримінальна відповідальність за незакінчений злочин наступає за ст. 14 або 15 і тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин (ст. 16 КК).

У випадку, коли попередня діяльність містить ознаки іншого самостійного складу злочину, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, як готування або замах на злочин, що особа бажала вчинити та закінчений злочин, який мав місце в процесі готування або замаху.

При доведенні злочину до кінця, стадії готування і замаху не мають самостійного юридичного значення і не впливають на кваліфікацію.

Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК).

Відповідно до ч. 2 ст. 68 КК за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кодексу.

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини Кодексу (ч. 3 ст. 68 КК).

46. Добровільна відмова від вчинення злочину, її ознаки та правові наслідки.

Згідно зі ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови виступають:

1) остаточне припинення особою готування або замаху на злочин;

2) добровільне (за своєю волею) припинення готування або замаху на злочин;

3) усвідомлення особою, у процесі вчинення посягання, реальної можливості доведення злочину до кінця.

Перша ознака добровільної відмови означає, що особа повністю (остаточно, безповоротно) відмовляється від подальшого продовження злочинних дій, спрямованих на вчинення злочину. Таким чином, тимчасова відмова, відмова від повторення невдалого посягання не може визнаватися добровільною відмовою.

Відмова від доведення злочину до кінця за своєю волею означає самостійне, усвідомлене прийняття винною особою рішення про остаточне припинення готування або замаху на злочин. Ініціатива добровільної відмови може виходити не тільки від винного, але й від інших осіб (жертви, близьких, знайомих). При цьому остаточне рішення повинне бути за особою, що безпосередньо вчиняє суспільно небезпечне посягання.

Мотиви, якими керується особа під час добровільної відмови, можуть бути різними, однак не впливають на вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Третя ознака добровільної відмови означає, що добровільна відмова можлива тільки у випадку, коли особа, відмовляючись від продовження злочинних дій, усвідомлює можливість реального їх продовження й доведення злочину до кінця. Особа розуміє, що відсутні будь-які непереборні перешкоди для реалізації свого злочинного наміру в повному обсязі.

Добровільну відмову від вчинення злочину не слід плутати з відмовою від повторного замаху на вчинення злочину (невдалий перший постріл, а від другого особа відмовляється). В цьому випадку особа буде нести кримінальну відповідальність за замах на злочин.

Добровільна відмова можлива на наступних стадіях вчинення злочину:

– завжди на стадії готування до злочину;

– завжди на стадії незакінченого замаху на злочин;

– на стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива у випадку, коли між діянням і настанням можливих суспільно небезпечних наслідків існує певний проміжок часу, протягом якого особа контролює розвиток причинно-наслідкового зв’язку. Добровільна відмова неможлива на стадії закінченого злочину. У цьому випадку дії особи, спрямовані на зменшення шкоди або відновлення порушеного права слід визнавати дійовим каяттям.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності. У випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить ознаки іншого складу злочину, особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

47. Діяльне каяття при вчиненні злочину: поняття і види.

У кримінальному праві під дійовим каяттям розуміють активні дії особи, винної у вчиненні злочину, що свідчать про її щиросердий внутрішній осуд свого діяння, прагненні допомогти розслідуванню та відшкодувати нанесені збитки або усунути повністю чи частково заподіяну шкоду потерпілому.

Види дійового каяття: 1) відшкодування заподіяного збитку, 2) з’явлення із зізнанням, 3) запобігання збільшенню причиненої шкоди, 4) інші подібні дії, що пом’якшують наслідки та відповідальність.

Відмінність добровільної відмови від дійового каяття полягає в наступному:

1) добровільна відмова – це в основному пасивна форма поведінка людини, рідше активна, а дійове каяття завжди пов’язане з активними діями винної особи;

2) добровільна відмова можлива тільки в незакінченому злочині, а дійове каяття – по завершенню злочинних дій на будь-якій стадії вчинення злочину;

3) добровільна відмова можлива тільки при вчиненні умисних злочинів, дійове каяття – як умисних, так і необережних,

4) добровільна відмова завжди виступає підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, а дійове каяття визнається обставиною, що пом'якшує покарання, і лише у випадках, прямо передбачених законом, є підставою звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45, ч. 3 ст. 175 КК).

48. Поняття і ознаки співучасті у злочину.

Відповідно до статті 26 КК України співучасть – це умисна спільна
участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

В теорії кримінального права ознаки співучасті діляться на об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні ознаки співучасті:

1) участь у вчиненні злочину декількох осіб, кожен з яких є суб’єктом злочину;

2) спрямованість дій всіх співучасників на досягнення єдиного результату;

3) причинний зв'язок між діями всіх співучасників і злочинним наслідком.

Суб’єктивні ознаки співучасті:

1) умисна форми вини у всіх співучасників злочину;

2) взаємна обізнаність співучасників щодо діяльності кожного з них;

3) усвідомлення кожним співучасником своєї ролі і того, що характер діяння є спільним і бажання настання суспільно небезпечних наслідків чи свідоме їх припущення.

49. Види співучасників у злочині та їх визначення у КК України.

Ст.27 “Види співучасників”:

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають КВ за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. 4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. 7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин.

50. Форми співучасті у кримінальному праві.

Форми співучасті – об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.Форми співучасті:

Ч.1. Злочин є таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (≥ 2) виконавців без попередньої змови між собою.Ч.2. Злочин є вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (≥ 2), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Ч.3. Злочин є вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (≥ 3), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Ч.4 Злочин є вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (≥ 3), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

51. Спеціальні питання відповідальності за співучасть. Ексцес виконавця.

До спеціальних питань відповідальності співучасників належать:

1) співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом;

2) посереднє виконання злочину;

3) провокація злочину;

4) ексцес виконавця;

5) невдале підбурювання або пособництво;

6) добровільна відмова співучасників.

Ексцес виконавця та його види.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі.

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками.

52. Кримінальна відповідальність співучасників.

Співучасть як одна із форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 про те, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Водночас межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються виконуваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).

Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвести до ситуації за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній суб’єктивний зв’язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвиконавства, так із розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попереднім зговором мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із Іі учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб—відповідно як •крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

53. Поняття і види причетності до злочину.

Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину.2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.4) Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недонесення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою КВ. Що ж стосується недонесення, то воно законом взагалі злочином не вважається.

54. Повторність, сукупність та рецидив злочинів (множинність злочинів): поняття і кримінально-правова характеристика.

У залежності від ознак вчинених злочинів, наявності засудження за певні з них, КК України передбачає три форми множинності: повторність злочинів (ст. 32 КК), сукупність злочинів (ст. 33 КК) та рецидив злочинів (ст. 34 КК).

повторність злочинів – це неодночасне вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК або різними статтями, але лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК, за умови, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної або якщо судимість за цей злочин не було погашено або знято.

сукупність злочинів – це вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких особу не було засуджено, при цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Останньою формою множинності злочинів є рецидив – “вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин” (ст. 34 КК).

55. Одиничний злочин як складовий елемент множинності злочинів. Види одиничних злочинів. Одиничний злочин має місце там, де він передбачений кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину. Він конструюється законодавцем, виходячи з соціальних властивостей відповідного діяння, з типовості цього діяння, єдності його об'єктивних і суб'єктивних ознак. З цього погляду одиничним злочином є крадіжка, хуліганство, розбій, хабарництво тощо. Саме поєднання типових ознак цих злочинів дає законодавцю підставу визнати їх одиничними злочинами, що охоплюються відповідними нормами закону.

Одиничний злочин має місце там, де він передбачених кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину.

Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, передбачений у кримінальному законі.

Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивна і суб’єктивна сторони вчиненого.Види ускладнених одиничних злочинів:

• триваючі;• продовжувані;• складені злочини;• злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків.

56. Поняття і види повторності злочинів.

Повторністю злочинів (ст. 32) визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.Ознаки повторності злочинів:

а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів;

б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно;

в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин;г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від КВ, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.

Види повторності злочинів:1) повторність злочинів, не пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

2) повторність злочинів, пов’язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (рецидив).

57.Поняття і види сукупності злочинів.

Сукупністю злочинів (ст. 33) визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.Ознаки сукупності злочинів:1) особою вчинено два або більше злочини;2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.Види сукупності:Ідеальна сукупність – те, де одним діянням особа вчиняє два або більше злочинів.Реальна сукупність – має місце там. Де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочинів

58.Рецидив злочинів та його види.

Рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.Види рецидивів:1) загальний рецидив – це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини;2) Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини.За кількістю судимостей рецидив поділяється на два види:• простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості.• складний, або багаторазовий, рецидив – це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості.За ступенем суспільної небезпечності виділяють:• пенітенціарний рецидив має місце там, де особа, яка була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі.• рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин.

59.Обставини, що виключають злочинність діяння: загальна характеристика, види ,кримінально-правове значення.

У науці кримінального права такі вчинки – необхідна оборона, крайня необхідність,затримання злочинця,обґрунтований ризик,виконання службового обов'язку,виконання законного наказу тощо – називають обставинами,що включають суспільну небезпечність і протиправність,або,інакше кажучи,злочинність діяння.

обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені КК та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) та правомірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

Обставини, що виключають злочинність діяння, можуть бути класифіковані за різними критеріями. Для кримінального права істотним критерієм такої класифікації є юридична форма названих правомірних вчинків. З цього погляду всі обставини, що виключають злочинність діяння, як правомірні вчинки можуть бути розподілені на три групи, а саме:

1) реалізація особою свого суб’єктивного права (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця тощо);

2) виконання юридичного обов’язку (наприклад, виконання професійних обов’язків, наказу або розпорядження та ін.); 3) здійснення владних повноважень (наприклад, застосування запобіжних заходів, фізичної сили, спеціальних засобів або зброї, примушування до покори).

60. Поняття необхідної оборони. Підстави необхідної оборони та її ознаки. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони.

. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади…Ознаки необхідної оборони:

1. Мета.2. Спрямованість.3. Характер дії того, хто захищає.4. Своєчасність оборони.

5. Співрозмірність оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Особа не підлягає КВ, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком КВ застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

61. Уявна оборона. Відповідальність при уявній обороні.

Ст.37 “Уявна оборона”:

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.2. Уявна оборона виключає КВ за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

62. Затримання особи, що вчинила злочин. Ознаки правомірного затримання злочинця.

Ст.38 “Затримання особи, що вчинила злочин”:1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. 2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках.Ознаки затримання злочинця:

1) мета затримання;2) особа, яка підлягає затриманню;3) характер дій при затриманні;4) своєчасність затримання;5) необхідність заподіяння шкоди;6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

63. Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності.

Крайня необхідність – це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Ознаки діяння, що вчиняється у стані крайньої необхідності:1) мета діяння;

2) спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди;3) характер дій;4) своєчасність заподіяння шкоди;\5) межі заподіяння шкоди.

64. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від КВ – це реалізація державою в особі суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.Види звільнення від КВ (розділ ІХ КК):1) звільнення від КВ у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК);2) – // – з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК);3) – // – з передачею особи на поруки (ст.47 КК);4) – // – із зміною обстановки (ст.48 КК);5) – // – із закінченням строків давності (ст.49 КК).

65. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки може мати місце за сукупності таких умов: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася; 4) колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи; 5) особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінальної справи за даною нереабштуючою підставою

66. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину 1 до дня набрання вироком законної сили минули такі строки;

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням воді на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

67. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим дає змогу: потерпілому — більш оперативно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; особі, яка вчинила злочин, — бути звільненою від кримінальної відповідальності; державі — зекономити фінансові та інші ресурси, необхідні для розслідування зазначених категорій справ.

68. Поняття кримінального покарання та його ознаки. Мета покарання.

Ст.50 “Поняття покарання та його мета”:

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Таким чином, до ознак кримінального покарання слід віднести:

1. це захід примусу;

2. застосовується від імені держави лише за вироком суду;

3. застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

4. полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмежені прав і свобод засудженого.

Мета покарання:1) кара як відплата за вчинене;2) виправлення засудженого;

3) попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження (превенція));4) попередження вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження (превенція)).

69. Система і види покарань за кримінальним правом.

Система та види покарань.

Під системою покарань прийнято розуміти 1) встановлений КЗ і 2) обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, 3) розташованих у певному порядку за 4) ступенем їх суворості.

За порядком призначення покарань:

а) основні покарання – покарання, що призначаються у вироці лише як самостійні покарання;б) додаткові покарання – такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть.в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.За суб’єктом, до якого застосовуються покарання:а) загальні покарання;б) спеціальні покарання.За можливістю визначення строку покарання:а) строкові покарання;б) безстрокові покарання (+ довічне позбавлення волі).Основні покарання:• громадські роботи (ст.56);• виправні роботи (ст.57);• службові обмеження для військовослужбовців (ст.58)• арешт (ст.60);• обмеження волі (ст.61);• тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст.62);• позбавлення волі на певний строк (ст.63);• довічне позбавлення волі (ст.64).Додаткові покарання:• позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст.54);• конфіскація майна (ст.59).Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові:• штраф (ст.53);• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст.55).

70. Позбавлення волі на певний строк.

Позбавленню волі на певний строк — це найбільш суворе покарання в системі покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м’які покарання не дають змоги досягти мети кримінального покарання.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті, — більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

71. Довічне позбавлення волі.

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.Довічне позбавлення волі — найсуворіший із усіх видів основних покарань. Цей вид покарання застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК

72. Загальні засади призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання – ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі.

Критерії загальних засад призначення покарань:1. Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК.2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК.3. Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.

73. Обставини, які пом'якшують,, або обтяжують покарання, їх кримінально-правове значення.

Обставини, які пом'якшують покарання, передбачені ст. 66 КК, яка встановлює: «При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом».

74. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

Ст.70 “Призначення покарання за сукупністю злочинів”:1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

75. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Відповідно до ст.71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після встановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин.

Правила призначення покарання за сукупністю вироків:1) призначення покарання за знов вчинений злочин;

2) до призначеного нового покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

3) визначення остаточної міри покарання за сукупністю вироків обмежено відповідними межами.

76. Поняття та види звільнення від та його відбування

Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) чи недоцільним (давність виконання обвинувального вироку). Звільнення від покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним.

Під звільненням від покарання та його відбування розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування.

77. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Отже, цей вид звільнення від відбування покарання не може бути застосований, якщо; а) особі призначено основне покарання у виді штрафу, громадських робіт, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців, позбавлення волі на строк більше п'яти років; б) у суду з урахуванням обставин справи не виникло переконання в тому, що для виправлення особи немає необхідності в реальному виконанні покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на строк п'ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).

78. Поняття та правові наслідки судимості. Види припинення судимості.

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Правові наслідки судимості:

а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34);б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч.4 ст.32);в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п.1 ч.1 ст.67);г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів КП, наприклад, звільнення від КВ (ст.45-47);д) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. два види припинення судимості: її погашення і зняття.Погашення судимості — це автоматичне її припинення при встановленні передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості рішенням суду.

79.Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК). Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, в також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

.Особливості КВ і покарання неповнолітніх передбачені в розділі ХV КК і стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від КВ;

2) видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього ;3) призначення покарання;4) звільнення від покарання та його відбування;5) погашення і зняття судимості.Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від КВ:

1. Звільнення від КВ із застосуванням примусових заходів виховного характеру:

а) застереження;б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;г) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяних майнових збитків;д) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

2. Звільнення від КВ у зв’язку із закінченням строків давності.

80. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

.Особливості КВ і покарання неповнолітніх передбачені в розділі ХV КК і стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від КВ;

1. Звільнення від КВ із застосуванням примусових заходів виховного характеру:

2. Звільнення від КВ у зв’язку із закінченням строків давності.

81. Державна зрада (ст. 111 КК). Поняття і форми державної зради. Суб'єктивні ознаки державної зради. Спеціальні умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду.

Державна зрада.

Ст.111 “Державна зрада”1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

1. Об’єктом злочину є національна безпека України у будь-якій її сфері

2. Об’єктивна сторона:1) шпигунство;2) перехід на бік ворога у воєнний час;3) надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.3. Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.4. Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу.

82.Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах: вбивство двох або більше осіб;вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; вбивство з корисливих та хуліганських мотивів.

1. Ст. 115 передбачає відповідальність за: 1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115); 2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 115),

2. Об'єктом злочину є життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої особи, спрямованим на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини; 2) наслідками у вигляді біологічної смерті потерпілого; 3) причиновим зв'язком між указаним діянням та наслідками.

Злочин є закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку (за вбивства, передбачені статтями 115-117 КК) або 16-річного віку (за вбивства, передбачені статтями 118 і 119 КК).

Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу (прямого або непрямого). Мотив і мета злочину підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Злочин, передбачений ст. 119 КК, вчиняється тільки з необережності.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) - ч. 2 ст. 115 КК. Воно має місце в тих випадках, коли встановлено хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1-14 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), має місце тоді, коли винний умисно позбавляє життя особу, якій не виповнилося 14 років (ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати), або жінку, яка завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) здійснюється за умови, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбутися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289 КК).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) матиме місце лише у випадку, коли винний позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

83. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах: вбивство, вчинене з особливою жорстокістю; вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), має місце тоді, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, зокрема з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (зганьбленням честі, приниженням гідності, заподіянням тяжких душевних переживань, глумлінням тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), має місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

84. Умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (ст. ст. 116-118КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складів злочину.

85.Доведення до самогубства(ст.120КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Доведення до самогубства.

Ст.120 “Доведення до самогубства”:

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідност.2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб.3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього.

1. Об’єктом злочину є життя та здоров’я особи.2. З об’єктивної сторони злочин характеризується:1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого;2) наслідками у вигляді доведення особи до: а) самогубства; б) замаху на самогубство; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням і наслідками.3. Суб’єкт злочину загальний.4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. 5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо:1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого;2) двох або більше осіб (ч.2 ст.120);3) щодо неповнолітнього (ч.3 ст.120).

86. Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Відмінність тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого від умисного вбивства і вбивства через необережність.

Умисне тяжке тілесне ушкодження.

Ст.121 “Умисне тяжке тілесне ушкодження”:

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.1. Об’єктом злочину є здоров’я особи. КВ за заподіяння шкоди власному здоров’ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов’язано з посяганням на інші суспільні відносини, крім здоров’я іншої особи (зокрема ч.ч. 1 і 2 ст.409).

2. Об’єктивну сторону злочину утворюють:1) діяння (дія або бездіяльність);2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.5. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч.2 ст.121) є вчинення його:1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;4) на замовлення;

5) спричинення ним смерті потерпілого.

87. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК). Його поняття, види та критерії визначення. Кваліфікуючі ознаки цього злочину.

. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, -

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -

караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

1. Об'єктом злочину є здоров'я особи.

2. Об'єктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у виді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причиновий зв'язок між зазначеними діянням та наслідками.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке: 1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Тривалим слід вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10 % до 33 % включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10 % визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених МОЗ критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому психічне ставлення винного до умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчиненого з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, виражається лише у прямому умислі.

Найчастіше при вчиненні цього злочину умисел має неконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами статей 15 і 121.

Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примус до певних дій (ч. 2 ст. 121). Водночас установлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 непотрібно.

5. Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примусу до певних дій.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121 (про його поняття див. коментар до ст. 121).

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, тоді як при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена.

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень ст. 40.

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів - передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання - слід кваліфікувати, відповідно, за ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 206, ч. 3 ст. 355.

Під родичами у цій статті слід розуміти не лише близьких родичів (поняття яких розкрито в коментарі до ст. 115), а й інших родичів потерпілого (двоюрідних братів та сестер, тітку, дядька, племінників, прабабу та прадіда, внуків, правнуків та інших родичів за походженням).

88. Умисне легке тілесне ушкодження, його поняття, види, критерії визнання (ст. 125 КК).

1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності,-карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

. З об’єктивної сторони умисні тілесні ушкодження бувають двох видів:

1) легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК) – ушкодження, що має незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо);

2) легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК). Короткочасним слід вважати розлад здоров’я тривалістю понад 6 днів, але не більш 3 тижнів (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 %. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

Злочин є закінченим з моменту настання наслідків, зазначених відповідно у частинах 1 чи 2 ст. 125 КК.

89.Побої та мордування (ст.126КК).Поняття і відмінність від тілесних ушкоджень. Кваліфікуючі ознаки злочину.

Побої і мордування (ст. 126 КК). Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я особи.

З об’єктивної сторони злочин (ч. 1 ст. 126 КК) характеризується активними діями: 1) завданням удару; 2) завданням побоїв; 3) вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Варто знати, що в розумінні ст. 126 КК удар, побої, інші насильницькі дії та мордування не належать до тілесних ушкоджень і становлять особливий тип злочину проти здоров’я особи.

Удар – це одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої – багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії – це фізичний вплив на людину (крім удару та побоїв), який викликає болісні відчуття (викручування кінцівок, защемлення різних частин тіла будь-якими пристроями, виривання волосся тощо), однак не спричиняє тілесних ушкоджень.

Злочин є закінченим з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона передбачає встановлення вини у формі умислу (прямого чи непрямого).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 126 КК) є вчинення зазначених у ч. 1 ст. 126 КК діянь: 1) що мають характер мордування (при цьому мордуванням слід визнавати багаторазове або тривале заподіяння болю – щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими або гостроколючими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії); 2) групою осіб (див. ст. 28 КК); 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких (тобто, щоб викликати у цих потерпілих почуття страху перед винним або іншими особами); 4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (сутність цього злочину аналогічна тому, що розглядалася стосовно п. 14 ч. 2 ст. 115 КК).

90. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. .

Ст.135 “Залишення в небезпеці”:

1. Завідоме залишення без допомога особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані.3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки.

1. Об’єктом злочину є життя і здоров’я особи.2. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.3. Суб’єкт злочину спеціальний..4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває, у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов’язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.5. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини (ч.2 ст.135), а особливо кваліфікованим – діяння, передбачене ч. ч. 1 або 2 ст.135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки.

91.Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК). Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину.

Ст.146 “Незаконне позбавлення волі або викрадення людини”:

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини.2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу.3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля, честь і гідність особи.

2. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу особу, але бажає це зробити..5. Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 6) пов’язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8) протягом тривалого часу.

92. Зґвалтування (ст. 152 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмежування зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Ст.152 “Зґвалтування”:

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу.3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину – статева свобода чи статева недоторканість особи.2. З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).3. Суб’єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. 4. Суб’єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. 5. Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст.153-155 (ч.2 ст.152), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч.3 ст.152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків; 4) зґвалтування малолітньої особи (ч.4 ст.152).

Відмінність зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способомполягає у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК ("Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом"). До неприродних способів можна віднести вчинення акту мужолозтва, лесбійства, а також інших дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 153 КК тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої пристрасті неприродним способом.

93. Розбещення неповнолітніх. Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ст. 156 КК).

Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку,-
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Об'єкт злочину - статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх.

3. Потерпілим виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річного віку. Для кваліфікації діяння за ст. 156 не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо).

4. З об'єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру, здатних викликати фізичне і моральне розбещення неповнолітніх. Розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними.

Фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання онанізму, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту онанізму, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схилення або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного тощо.

Розбещення неповнолітніх, яке поєднується з побоями і мордуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 і відповідною статтею про злочин проти здоров’я особи.

5. Суб'єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. Винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

7.Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення розпусних дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.

94. Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК). Кваліфікуючі ознаки цього злочину.

Грубе порушення законодавства про працю - це будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 172 КК) виявляється у формі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.Злочин є закінченим: а) при незаконному звільненні працівника з роботи - з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; б) при іншому грубому порушенні законодавства про працю - з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу чи поновлювати на роботі, звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників).Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а перша його форма, крім того, особистими мотивами (помста, особиста неприязнь, корисливість, прагнення влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо). Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161 КК. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 172 КК) є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього (особа, яка не досягла 18-річного віку), вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту).

95. Крадіжка (ст. 185КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмінність крадіжки від грабежу.

Ст.185 “Крадіжка”:

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка).2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою.

1. Об’єкт злочину – право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпоряджання своїм майном.

2. Об’єктивна сторона полягає у таємному викраденні чужого майна, що виражається у такому алгоритмі:1) діяння;

2) наслідок – у вигляді втрати власником майна;3) причинний зв’язок.

3. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.5. Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення й: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому. Відмінність крадіжки від грабежу в способі вчинення злочину (крадіжка - таємне викрадення, а грабіж відкрите викрадення).

96. Грабіж (ст.186КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмінність насильницького грабежу від розбою.

Ст.186 “Грабіж”:

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж)2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою.

1. Об’єкт – відносини власності; здоров’я особи.2. Об’єктивна сторона характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.3. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються І умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Відмінність грабежу від розбою полягає передусім в моменті закінчення злочину, способі вчинення злочину та в характері й ступені насильства. Зокрема, якщо склад грабежу є матеріальним, то розбою - усіченим. Спосіб вчинення грабежу носить відкритий характер, а спосіб вчинення розбою полягає в нападі (як відкитому, так і прихованому, тобто вчиненого, наприклад, із засідки). Насильство (як фізичне, так і психічне), яке може бути застосоване під час грабежу, не повинно бути небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. Навпаки при розбої застосовується насильство, яке є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. При цьому оцінка небезпечності насильства, яке виявляється в погрозі, а звідси й розмежування грабежу і розбою, повинна проводитися не стільки на суб'єктивному сприйнятті небезпечності потерпілим, скільки на об'єктивних критеріях і з урахуванням дійсності, реальності й характеру можливого насильства. Наприклад, показування винним кулака чи замахування ногою є, безумовно, погрозою, але реалізація її у вигляді ударів рукою чи ногою в принципі не містить загрози життю і здоров'ю (грабіж), а демонстрація ножа або пістолета ні у кого не викличе сумніву щодо небезпечності цих предметів для життя і здоров'я потерпілого (розбій).

97. Розбій (ст. 187КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмінність розбою від вимагання.

Ст.187 “Розбій”:

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

1. Об’єкти розбою: право власності, здоров’я та життя особи.

2. З об’єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

3. Суб’єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов’язковою ознакою суб’єктивно; сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, – заволодіння чужим майном,

5. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, яка раніше вчинити, розбій або бандитизм (ч.2 ст.187); 3) організованою групок (ч.4 ст.187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч.3 ст.187); 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч.4 ст.187); 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч.4 ст.187). Відмінність розбою від вимагання. При відмежуванні розбою від вимагання слід виходити з того, що при розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування при вчиненні вимагання майна, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимога передати майно, поєднана з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до потерпілого або до близьких йому родичів у майбутньому, якщо майно не буде передане, кваліфікуються за ст. 189 КК.

98. Вимагання (ст. 189 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмінність вимагання від розбою та від насильницького грабежу.

Ст.189 ]Вимагання”:

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання)2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке. Ідо завдало значної шкоди потерпілому.3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

1. Основним безпосереднім об’єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов’язковими об’єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров’я. 2. З об’єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов’язаними діями: 1) пред’явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.3. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку.4. Суб’єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) службовою особою з використанням свого службового становища; 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч.2 ст.189); 6) організованою групою (ч.4 ст.189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.189); 8) майнової шкоди у великих.При відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступні дії являли собою вимагання).

99. Шахрайство (ст. 190 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. Відмінність шахрайства від крадіжки.

Ст.190 “Шахрайство”:

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

1. Об’єкт злочину – право власності.

2. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.3 ст.190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190). Таким чином основна відмінність крадіжки та шахрайства полягає в наступному:
1) крадіжка у всіх випадках відбувається таємно, при відсутності згоди та відома потерпілого з приводу вилучення речі, а вилучення майна злочинцем в результаті шахрайства грунтується на обмані або зловживання довірою потерпілого;
2) об'єкт крадіжки - будь-яке рухоме майно, у створення якого вкладено людську працю, а об'єктом шахрайства, крім перерахованого вище майна, може бути і право на майно.
3) кримінальна відповідальність за вчинення крадіжки настає з 14 років, за шахрайство з - 16 років.

100. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

У ст. 191 КК передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину – привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

З об’єктивної сторони злочин, передбаченого ст. 191 КК, характеризується такими формами:

1) привласнення чужого майна, що було ввірене особі чи перебувало в її віданні;

2) розтрата такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191 КК);

3) привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК).

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем кваліфікують у випадках, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь або на користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище всупереч інтересам служби. Зазвичай, службова особа не є матеріально відповідальною, але в той же час вона наділена правом оперативно-господарського управління майном, вирішуючи питання про користування й управління ним, розпоряджаючись таким майном як уповноважена власником особа. Кваліфікація злочину за ч. 2 ст. 191 КК наявна лише тоді, коли особа здійснила викрадення завдяки використанню своїх службових повноважень щодо майна, розпоряджатися яким вона мала право чи була зобов’язана. Таке заволодіння чужим майном додаткової кваліфікації за ст. 364 КК не потребує.

Якщо службова особа не використовує вказаних своїх повноважень, то кваліфікація її дій за ст. 191 КК буде неправильною. Способів зловживання службовою особою своїми повноваженнями є багато. Як свідчить судова практика, найчастіше трапляються такі:

1) звернення у свою власність державних чи громадських коштів за підробленими угодами або договорами;

2) незаконне отримання чи виплата пенсій, премій або додаткових виплат до заробітної плати;

3) звернення у свою власність навмисно утворених лишків продукції, сировини чи матеріалів;

4) отримання за рахунок державної чи громадської організації хабара;

5) звернення у свою власність коштів, які надходять у державні чи громадські фонди від громадян (18).

Злочин важається закінченим з моменту незаконного безоплатного заволодіння чужим майном (матеріальний склад).

Суб’єктзлочину – спеціальний. Суб’єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 191 КК) є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознакамизлочину є вчинення його:

1) у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК);

2) в особливо великих розмірах;

3) організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК).

Значення деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак привласнення, розтрати майна чи заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем див. у примітці до ст. 185 КК.

101.Знищення або пошкодження чужого майна (ст.ст. 194 та 196 КК). Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Знищення майна - це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення

Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи Іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини.

Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

102. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Зловживання владою - це умисне використання службовою особою, яка здійснює функції представника влади, свого службового становища всупереч інтересам служби. Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. Словосполучення "всупереч інтересам служби" означає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язками, діє всупереч їм, не звертає уваги на службові інтереси.

Об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

Об'єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК) має три обов'язкові ознаки: 1) діяння - використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, яке полягає у певних діях чи бездіяльності суб'єкта; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Суб'єкт злочину - спеціальний (службова особа). Згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини та спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи або її бажанням задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб). Кваліфікуюча ознака злочину (ч 2 ст. 364) - спричинення ним тяжких наслідків. Поняття "тяжкі наслідки" відрізняється від поняття "істотна шкода" більшим ступенем суспільної небезпечності та може полягати в матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 КК тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. 3 ст. 364) - вчинення його працівником правоохоронного органу. До службових осіб правоохоронних органів відносяться особи, які здійснюють функції представника влади або обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків у таких органах. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів » від 23 грудня 1993 р. до правоохоронних органів відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державної податкової служби, органи і установи втконання покарань, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

103.Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Перевищення влади - це випадки, коли службова особа, яка є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих їй повноважень або діє при цьому незаконними методами. Перевищення службових повноважень - це дії службової особи, яка не є представником влади, коли при здійсненні наданих їй функцій вона виходить за межі своїх повноважень або застосовує при цьому незаконні методи.

об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 365 КК) характеризується трьома обов'язковими ознаками: 1) діянням - перевищенням влади або службових повноважень через вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; 3) причиновим зв'язком між діянням і наслідками.

Суб'єкт злочину.спеціальний.Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини. При цьому діяння може бути вчинене лише умисно, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини.Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 365 КК) є супроводження його: 1) насильством (фізичним насильством - незаконним позбавленням волі, заподіянням удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненням мордування; психічним насильством - створенням реальної загрози заподіяння фізичного насильства або інших насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких родичів тощо); 2) застосуванням зброї (передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю); 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань).

104. Хабарництво (ст. ст. 368-370 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складів злочину. Кваліфікуючі ознаки. Умови звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка дала хабар. Ст.368 “Одержання хабара”:

1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.2. Одержання хабара у великому розмірі, або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара.3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.

3. Суб’єктом одержання хабара може бути лише службова особа.4. Суб’єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.5. До кваліфікованих видів злочину закон відносить одержання хабара: 1) у великому розмірі; 2) службовою особою, яка займає відповідальне становище; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) повторно; 5) поєднане з вимаганням хабара (ч.2 ст.368); до особливо кваліфікованих — одержання хабара: 1) в особливо великому розмірі; 2) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч.3 ст.368).

Звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 369 КК, не означає, що в її діях немає складу злочину. У зв'язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара.

Судам слід мати на увазі, що добровільною вважається усна чи письмова заява в органи внутрішніх справ, прокуратуру, інший державний орган, наділений правом порушувати кримінальну справу, зроблена з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про даний
хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам.Установивши, що особа, яка дала хабар, звільнена від кримінальної відповідальності незаконно (зокрема, що хабар у неї не вимагали або вона заявила про даний хабар у зв'язку з тим, що про цей злочин стало відомо органам влади), суд за наявності клопотання прокурора повинен вжити передбачених ст. 278
Кримінально-процесуального кодексу України заходів до притягнення її до відповідальності.

Такі ж заходи мають вживатись у разі виявлення фактів звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 369 КК організаторів, пособників, підбурювачів, оскільки на цих осіб зазначений закон не поширюється.

105.Контрабанда (ст. 201КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Ст.201 “Контрабанда”:

1. Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

2. Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

1. Об’єкт – суспільні відносини, що забезпечують нормальний товарообіг через митний кордон і внесення до бюджету мита і зборів.2. Об’єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України:1) переміщення товарі поза митним контролем;2) переміщення товарів з приховуванням від митного контролю.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету.4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч.2 ст.201) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

106. Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК). Об’єктом злочину є порядок державної реєстрації і ліцензування підприємницької та іншої господарської діяльності, у т. ч. банківської і професійної діяльності на ринку цінних паперів. Вказаний порядок покликаний забезпечувати нормальний розвиток економіки і захищати права та інтереси фізичних та юридичних осіб, фінансові інтереси держави (зокрема в плані створення передумов для нарахування і стягнення податків та інших обов’язкових платежів).

З об’єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох форм: 1) здійснення без державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності, що містять ознаки підприємницької, у т. ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ; 2) здійснення без одержання спеціального дозволу (ліцензії) видів господарської діяльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню, у т. ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ; 3) здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування.

Суб’єктом злочину є: 1) фізичні осудні особи незалежно від громадянства, які досягли 16-річного віку, у т. ч. особи, які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 2) службові особи юридичних осіб — підприємницьких та інших господарських структур, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією ліцензій, хоча цей обов’язок покладався на них нормативними актами, установчими документами або трудовим контрактом. Наявність обов’язку у певного працівника підприємства чи організації дотримуватись вимог ліцензування має встановлюватись у кожному конкретному випадку з урахуванням здійснюваного ним фактичного і юридичного контролю за фінансово-господарською діяльністю суб’єкта господарювання.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою. Винний усвідомлює, що порушує встановлений порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю і бажає вчинити такі дії для того, щоб досягти мети — одержати від незареєстрованої, безліцензійної або пов’язаної з порушенням умов ліцензування діяльності дохід у великих розмірах.

107. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходжения до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, -карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування;

2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або особливо великих (ч. З ст. 212) розмірах; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.

108. Обман покупців та замовників (ст. 225 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян.

Умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах,- караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Об'єктом злочину є встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.

Об'єктивна сторона обману покупців та замовників полягає в Діях, які набувають форми обмірювання, обважування, обраховування або іншого обману.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є обстановка - злочин може бути вчинений під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам. Це може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, комунального господарства, на ринках чи в інших місцях.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснює розрахунки з покупцями під час здійснення торговельної діяльності або провадить розрахунки із замовниками при наданні їм послуг.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його особою, раніше судимою за обман покупців чи зомовяиків. Такими слід вважати як осіб, що мають судимість за ст. 225 КК 2001 р., так і тих, які вчинили злочин, передбачений ст. ст. 155 чи 155-1 КК 1960 р., причому і судимість за нього не знята і не погашена в установленому законом порядку.

109. Бандитизм (ст. 257 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Ст.257 “Бандитизм”:

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека.

2. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій: 1) організацію банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою.

3. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеціальною метою – здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян, При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

110. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Ст.263 “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”:

1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладко-ствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу.3. Звільняється від КВ особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв.2. Об’єктивна сторона злочину може бути викопана шляхом здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготовлення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут.3. Суб’єкт злочину загальний.4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

5. У ч.3 ст.263 передбачене звільнення від КВ за незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи пристроями, передбачені ч.1 або 2 ст.263. Його єдиною умовою є добровільне здавання органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

111. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

.Ст.286 “Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами”:

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст.286, а його додатковим обов’язковим об’єктом – життя і здоров’я особи.2. Об’єктивна сторона злочину включає такі обов’язкові ознаки: 1) діяння, 2) обстановку, 3) наслідки та 4) причинний зв’язок між діянням і наслідками.3. Суб’єкт злочину спеціальний

.4. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною5. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення в результаті порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту: 1) смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком потерпілим (ч.2 ст.286). Якщо під час .дорожньої події заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, то скоєне кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид ушкоджень; 2) загибелі кількох осіб (ч.3 ст.286). За ч.3 ст.286 порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту кваліфікується тоді, коли смерть кількох осіб була результатом однієї дорожньої події.

112. Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. .

Ст.289 “Незаконне заволодіння транспортним засобом”:

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені організованою групою, або щодо транспортного засобу, вартість якого у двісті п’ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів2. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Ознаки такого діяння: 1) воно полягає лише в активній поведінці – дії;2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом;3. Суб’єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. 5. Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) повторно; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого.

113. Хуліганство (ст. 296КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки.

Ст.296 “Хуліганство”:

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.2. Ті самі дії, вчинені групою осіб.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

1. Основний безпосередній об’єкт хуліганства – громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.2. Об’єктивна сторона хуліганства характеризується суспільно небезпечною дією, що порушує громадський порядок, при цьому дія супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.3. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.4. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною.5. Кваліфікований вид хуліганства (ч.2 ст.296) наявний, коли дії, передбачені ч.1 ст. 296, вчинено групою осіб.

114. Втягнений неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що він згубно впливає на молодих людей, створює для них спотворені орієнтири, прищеплює асоціальні ідеї, аморальні погляди й навички, істотно впливає на рівень злочинності неповнолітніх

об'єкт злочину - суспільні відносини, які забезпечують принцип вільного розвитку особистості та умови нормального розвитку і виховання неповнолітніх. Об'єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. Суб'єктом за ч. 1 та ч. 2 (вчинення злочину щодо малолітньої особи) можуть бути лише чужі неповнолітньому (малолітньому) люди. Лише у разі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 304 КК спеціальним суб'єктом - батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, можна вести мову про близьку до потерпілого особу.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Під час слідства потрібно з'ясовувати, чи усвідомлювала доросла особа те, що своїми діями вона втягує неповнолітнього у вчинення злочину або в іншу антигромадську діяльність

115. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту (ст. 309 КК).

Ст.309 КК Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту - караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті.

1. Цей злочин є найбільш поширеним видом злочинів у сфері обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Його об'єктом є правовий режим обігу вказаних засобів і речовин, а також здоров'я населення.

2. Предмет злочину - наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги. Про їх поняття див. коментар до ст. 305.

3. Об'єктивна сторона злочину є аналогічною об'єктивній стороні діяння, передбаченого ст. 307. Відмінність між ст. ст, 307 і 309 полягає лише у тому, що ст. 309 не передбачає збуту і мети збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої дії, зазначеної у ч. 1 ст. 309.

4. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом вчинення будь-якої із передбачених ч. 1 ст. 309 дій із залученням неповнолітнього може бути лише доросла особа.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Поняття без мети збуту означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбаває, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, не мала за мету безоплатно чи за винагороду в будь-якій формі передати їх у розпорядження іншій особі.

6. Про зміст кваліфікуючих (ч. 2 ст. 309} і особливо кваліфікуючих ознак (ч. З ст. 309) цього злочину див. коментар до ст. 307,

116. Завідомо незаконне затримання, привід або арешт (ст. 371 КК).

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід-

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою-

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканність Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати честь та гідність особи, й життя і здоров'я, майнові блага.

2 Потерпілим від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

3. З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у незаконному. 1) затриманні, 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3) арешті; 4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371).

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання під вартою - також начальник місця попереднього ув'язнення. Судді за дії, передбачені ст. 371, несуть відповідальність за, ст. 375, а інші службові особи - за ст. ст, 365 або 424.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину закон (ч. З ст. 371) визнає:

1) спричинення ним тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.

117.Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст.358 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі ознаки. \

Ст.358 ]Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів”:

1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видасться чи посвічується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

3. Використання завідомо підробленого документа.

1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.2. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах:1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою;2) збут підробленого документа;

3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку;3. Суб’єкт злочину загальний.4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. 5. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

118. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). Характеристика об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину. Кваліфікуючі

Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою -карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією,-карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років,Додатковим об'єктом цього злочину проти правосуддя можуть бути суспільні відносини у сфері охорони життя, здоров'я, волі, особистої недоторканності, честі й гідності людини, права власності, авторитет правоохоронних органів тощо. Потерпілим від злочину є фізична особа, яку незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності.Об'єктивна сторона злочину полягає в притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою. Притягнення до кримінальної відповідальності є однією зі стадій кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.Суб'єкт злочину є спеціальним. Ним може бути службова особа, яка має право притягувати до кримінальної відповідальності: 1) слідчий; 2) прокурор 3) інша уповноважена на те законом особа.Суб'єктивна сторона злочину. Незважаючи на те, що ст. 872 КК не містить спеціальної вказівки на форму вини, розглядуваний злочин можна скоїти лише умисно через використання у конструкції ч. 1 ст. 372 слова "завідомо". Вид умислу – прямий.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 873 КК) є: 1) дії, поєднані із застосуванням насильства, за відсутності ознак катування; 2) дії, поєднані із знущанням над особою, за відсутності ознак катування.

119. Поняття військового злочину (ст. 401 КК). Відмежування військового злочину від дисциплінарного проступку.Проте, у цьому визначенні розкриваються не всі ознаки військового злочину, а лише специфічні, які дають змогу відмежувати військові злочини від іншихВодночас, для військових злочинів цілком характерними залишаються і загальні ознаки злочину.До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні:1) об'єкт посягання - встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби;2) суб'єкт - військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов'язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів;3) кримінальна протиправність - визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.За відсутності принаймні однієї із зазначених ознак діяння не може бути кваліфіковане як військовий злочин. Встановлений порядок несення та проходження військової служби (військовий правопорядок) - це сукупність таких, що виникають у процесі життя і бойової діяльності військ, суспільних відносин, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та інших актах законодавства. Суб'єктами військових злочинів можуть бути тільки військовослужбовці, а також військовозобов'язані під час проходження ними відповідних зборів.Військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у ЗС України та інших військових формуваннях. Військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Військовозобов'язаними є особи, які перебувають у запасі ЗС чи інших військових формувань. Згідно з законодавством України вони періодично призиваються на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори. Військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або інших зборів прирівнюються до військовослужбовців.Нарешті, практично неможливим є вчинення військовозобов'язаними будь-яких військових злочинів в умовах воєнного стану, у т.ч. злочинів, передбачених ст. ст. 427, 429 - 435, оскільки з початком воєнних дій усі військовозобов'язані призиваються на військову службу по мобілізації і стають, таким чином, військовослужбовцями. Суб'єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних часових межах, які визначені у ст. 24 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" - після початку і до закінчення проходження військової служби. Громадяни України, які проходять альтернативну службу, не є військовослужбовцями. Із спеціальним суб'єктом військових злочинів як специфічною їх ознакою пов'язані деякі питання кваліфікації цих злочинів. Згідно з ч. З ст. 401, співучасть у військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК.Положення, що міститься у ч. 4 ст. 401 КК, означає, що особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, як правило, за певних, дещо особливих умов. За загальним правилом, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із вчиненим військовим злочином поєднується із застосуванням до військовослужбовця (військовозобов'язаного) дисциплінарногостягнення. У разі вчинення військовослужбовцем (військовозобов'язаним) іншого, не військового злочину, звільнення його від кримінальної відповідальності застосування дисциплінарного стягнення не тягне.Звичайно розмежування військового злочину і дисциплінарного проступку здійснюється за правилом, що випливає із ч, 2 ст. 11, але тільки у разі, якщо склад злочину характеризується оціночними ознаками (наприклад, чи є наслідки необережного невиконання наказу начальника тяжкими або чи є предмет таким, що становить підвищену небезпеку для оточення). Якщо ж діяння характеризується як військовий злочин за допомогою абсолютно визначених ознак, в яких відображено його суспільну небезпеку, воно не може визнаватися дисциплінарним проступком. Тому і факт звільнення військовослужбовця (військовозобов'язаного) від кримінальної відповідальності за ст. 44 не означає визнання діяння дисциплінарним проступком.

120. Найманство. Види діянь, їх об'єктивні та суб'єктивні ознаки, (ст. 447 КК).

1. Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від війни як засобу вирішення спірних питань міжнародної політики, які є основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими державамиОб'єктом його є мир, міжнародний правопорядок та зовнішньополітична безпека України.

2. З об'єктивної сторони найманство може мати місце у таких формах, перші п'ять з яких передбачені ч. 1, а остання - ч. 2 ст. 447: 1) вербування найманців; 2) фінансування найманців; 3) матеріальне забезпечення найманців," 4) навчання найманців; 5) використання найманців у військових конфліктах чи діях; 6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запрошування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань тощо.

Фінансування - це забезпечення як окремих чи кожного із найманців, так і створених за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.

Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв'язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового знищення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.

Під довчанням найманців розуміється передача Їм знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання найманців - це безпосереднє застосування їх при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об'єктів чи заложників, вбивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або, порушення територіальної цілісності України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 260 і ст. ст. 109 або 110.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця по виконанню бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним матеріальної винагороди.

Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення суперечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати міжнародний (без участі України) чи не міжнародний (внутрішній у межах іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.

Один лише факт зарахування особи, скажімо, до французького Іноземного легіону та проходження нею служби у колоніальних землях Франції по охороні розміщених там космічних, ядерних та інших об'єктів, як і взагалі проходження військової служби у збройних силах іноземних держав не тягне відповідальності за законодавством України.

Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перерахованих вище дій:

3. Суб'єкт злочину у перших п'яти його формах - загальний.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Державний іспит з кримінального права (шпора)

Державний іспит з кримінального права (шпора)

Курсовая работа на тему: "Привилегированные виды убийств"